Парламентські вибори в Україні, по суті, зводяться до одного питання: хто має стати прем’єр-міністром при Президентові Володимирі Зеленському? Звичайно, у цьому одному питанні міститься тисяча інших: хто найкраще впорається з переговорами з МВФ, Росією, з новою командою, яка невдовзі очолить Європейський Союз, з двома азіатськими гігантами – Китаєм та Індією, які починають відігравати все більшу роль торговельних партнерів для України, а також з Президентом США Дональдом Трампом. Але найважливішим з усіх цих питань є наступне: хто може допомогти Президенту Зеленському розкрити величезний потенціал України, а отже підняти рівень життя її народу?
Хоча сьогодні модно зневажливо ставитися до політичного досвіду, зокрема важко вибореного досвіду, унікальні, а іноді навіть відверто жахливі безпекові й економічні проблеми, потребують не якогось холоднокровного прем’єр-міністра технократа, який діятиме консервативними методами з підручників з економіки, а людину, яка має політичний інстинкт, щоб разом з президентом Зеленським вирішувати численні проблеми країни. Тут справжнє питання тому, чи буде наступний прем’єр-міністр людиною, яка не лише вже має досвід розв’язання проблем України, але й є знайомим обличчям і голосом для світових лідерів, з якими потрібно мати справу Україні, щоб підтримувати власну безпеку і досягнути процвітання економіки.
Читайте також: Democracy Speaks: Очередное испытание для украинской демократии
Як продемонстрував приклад провальної діяльності технократичних урядів в Італії, Греції та інших країнах в останні роки, уряд на чолі з технократом не є варіантом і для України. Дійсно, неспроможність цих технократичних урядів зробити свої програми політично-привабливими для свого населення зробила ситуацію в їхніх країнах гіршою, ніж до їхнього приходу до влади, та віддала обидві країни в руки урядів популістів.
Простими словами, в Україні немає жодної людини, яка могла б позмагатися з Юлією Тимошенко як у досвіді, так і у міжнародних зв’язках. Справді, вкрай важливою якістю, яку Тимошенко знову принесе на прем’єрську посаду, якщо Рада обере її після виборів, стане рідкісна здатність розрізняти правильні економічні, політичні і стратегічні аргументи та поради у розпал кризи. Дійсно, Тимошенко виявилася проникливим суддею щодо технічних порад, які їй давали, завжди розуміючи, що технічні рішення, які не мають підтримки громадськості, приречені на провал.
Візьмемо фінансову кризу 2008 року. Сьогодні про неї вже майже забули, але коли восени 2008 року світові фінансові суперструктури були на грані руйнування після падіння «Lehman Brothers», витримка Тимошенко перед обличчям загрози для фінансової стабільності України вберегла світ від падіння у прірву. Численні технократи радили їй не повертати позику, сплати якої вимагав американський інвестиційний банк «Morgan Stanley». Тимошенко, так само, як вона робила протягом всіх років на прем’єрській посаді, послухала технократів, а потім прислухалася до внутрішнього політика. Не зважаючи на те, що багато з її вітчизняних і закордонних радників закликали її не повертати позику, Тимошенко зрозуміла, що справа була не в грошах, а у репутації України серед інших країн. Якби всі вважали, що Україна махнула рукою на світову економіку, вона б стала міжнародним парією. Сама б її незалежність опинилася під питанням. Тому, яким би болісним це не було, вона дала дозвіл на виплату позики, що дало змогу Україні підтвердити свою позицію надійного партнера для урядів та інвесторів.
Останні президентські вибори продемонстрували, що український народ не налаштований на уряд, який нав’язує рішення для їхніх проблем, як це роблять технократичні адміністрації. Зрештою, технократи одержимі роботою інституцій, які вони очолюють, а не забезпеченням згоди тих, ким вони правлять.
Читайте також: Юлія Тимошенко – прем’єр, який сьогодні потрібен Україні та президенту – політологи
Простими словами, існують жорсткі обмеження у перевагах технократичного мислення при формування ефективної урядової політики. Як продемонструвала робота економіста Дарона Аджемоглу, політичні ідеї, які звучать надзвичайно розумними в теорії, занадто часто провалюють на практиці через непередбачувані і не прогнозовані політичні наслідки. Крім того, нібито «хороша» економічна політика, яку пропагують технократи, часто має неприємний побічний ефект у вигляді зміцнення вже домінуючих груп і послаблення слабких. Одним з уроків перемоги Зеленського на виборах навесні цього року є те, що українське населення більше не готове платити ціну за політику, яка не приносить безпосереднє покращення їхнього життя.
Проблеми України, починаючи з війни в Донецьку та Луганську, боротьби з корупцією, і закінчуючи переговорами з МВФ потребуть не технократичних, а політичних рішень. Їх можна буде розв’язати лише за згоди українців, а її можна буде отримати лише завдяки зусиллям розумного і досвідченого політика. Юлія Тимошенко є таким політиком. Переживши роки несправедливого ув’язнення, вона знає, що думають її співвітчизники про корупцію і некомпетентність, які так часто уособлюють дії української держави. Це інстинктивне відчуття потреб українців – це те, що зараз потрібно країні від прем’єр-міністра.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram
Оригінал на The Western Journal
Переклад – UAINFO
