Я сьогодні дивилася на обличчя з фотографій чоловіків, які прощалися із загиблим воїном. На Майдані Незалежності. У них такі обличчя, які неможливо забути.
Там все — і мужність, і справжня чоловічість, і ніжність, і грубість, і горе, і якась навіть незахищеність, бо в момент горя нас найвлучніше можна підловити на цьому.
І до тих українців з нашого боку, хто воював і воює на цій війні, яку розв‘язала і де головним агресором була і є Росія, у мене завжди, завжди буде величезна повага і вдячність.
Читайте також: Игорь Яковенко: С путинской Россией стало не о чем говорить. Не только не о чем, но и опасно
Тут часом розгортаються словоблудні баталії, що вони, воїни та ветерани, якісь не такі, не книжні.
І смаки в них дивні, і польку-бабочку не вміють, і матюкаються сильно, і через край беруть часом, і не виважені, і в політиці не розбираються, і ножичком з виделкою на передовій не їдять, і вигляд не стильний, і пільги законні хочуть, і набридли вже із своєю війною…
Я хочу сказати, що для мене ці люди — найвищої проби, бо вони, в принципі, щодня ризикують своїм життям, захищають тих, кого не знають і захищають рідне, те що нам усім належить. Не лише їм.
І територію, і національну ідею, і національний дух, і свою мову, і власність, і телепнів, і тих, у кого є чим думати, і тих, кому 'какаяразница‘, і тих, хто нарешті зрозумів, що дозволиш чужому нахабніти, в тому числі й чужій мові, воно сідатиме на шию.
Читайте також: Доба на фронті: П'ять українських вояків отримали поранення, ще один воїн – бойове травмування
Хай не думають воїни, що вони — за бортом.
Якщо для однієї людини вони начебто не існують, для мене, і я переконана, для мільйонів українців наші, ті, хто нас захищає — найголовніші люди країни.
Я не пишу це щодня, але я щодня про це, про них думаю, захоплююсь, боюсь за них, наодинці часом плачу за ними і з ними. Я живу за їхніми спинами. Вдячна їм щодня і завжди буду вдячна.
Хлопці й дівчата цієї війни, спасибі вам.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube